Влучу

Кожного разу я думаю, що не влучу. 
Мама завжди казала, що я везучий. 
Тисячу раз казала, та не навчила, 
як захищати жабра, латати крила. 
Я пiдiймаю руки, хапаю вiтер. 
Що менi з ним робити, куди подiти? 
Сонце встромляє лезо межи шпалери 
i роздирає ранок, як шмат паперу…

❂❂❂❂

Боже, коли носив ти мене в долонi, 
i розглядав прожилки мої на скронi, 
чорнi мої зiницi, блакитнi вени, 
що ти собi гадав про спадковi гени? 
Звiдки ота луска, теє пiр’я нащо? 
Мама завжди казала, що я ледащо. 
Тисячу раз казала, але жалiла, 
пестила плавники, випрямляла крила, 
пiр’я складала вiялом на канапу…

❂❂❂❂

Я розгорну цей простiр, неначе мапу, 
я тятеву напну на старого лука. 
Ти не казала, мамо, яка то мука – 
здужати перед морем i перед небом, 
бачити тiльки те, що направду треба, 
бути як риба-птах, як стрiла скрипуча. 
Але тепер я влучу. 
Я точно влучу.

❂❂❂❂